П’ять років тому, вперше відвідавши дитячий будинок, я вийшла з нього впевненою, що як вийду заміж, то обов’язково усиновлю сироту. Зараз я розумію, що в цьому моє з чоловіком покликання. Адже протягом п’яти років думка про сиріт не залишала мене, а навпаки - вкорінювалася у серці.

Всі ці роки я була волонтером в благодійній організації, що  співпрацює з дитячими будинками, але мріяла стати мамою для сироти. Водночас мене турбувало, яким же повинен бути мій чоловік, щоб він згодився на таке. Але сьогодні я впевнилася, що коли Бог дає серцю наміри, Він усе підготовлює для їх втілення. Адже, коли я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, то була приємно здивована, що він мав досвід роботи з дітьми-сиротами. Ще до  весілля я розповіла йому про свою мрію, тож коли ми побралися і я через два місяці повідомила, що думки про усиновлення не дають мені спокою, - він згодився, щоб ми взяли дитину.

Коли ми почали готувати документи для цієї процедури, в моєму серці з’явилося бажання усиновити двох дітей. Ця думка також не давала мені спокою, я не зразу насмілилася повідомити про неї чоловіка. Та слава Богу, він не заперечив. Документи ми оформляли півроку, і весь цей час ми лише утверджувалися у своєму рішенні. Діток нам дали, і оскільки в одного з хлопчиків хвора ніжка, то ми розуміли, що працювати буде лише чоловік, бо мені потрібно буде зайнятися вихованням дітей. Для нас це стало ще одним викликом. Адже зарплати Олександра було недостатньо для утримання родини. Почали молитися, і продовжували довіряти Господові, що Він потурбується.

Через короткий час чоловіку зателефонували з іноземної компанії, що конкурувала з тією, де він працював, і запропонували посаду з подвоєним окладом. Олександр повідомив своє керівництво про цю новину, маючи намір прийняти пропозицію. Але сталося диво: керівництво Олександра запропонувало йому вищу посаду у компанії, і збільшило оклад у три з половиною рази! Бог про усе потурбувався! Немає нічого неможливого для Господа!

Моїй рідній сестрі, що мешкає у Казахстані, у листопаді 2010 року поставили страшний діагноз: рак. Згодом, у грудні її прооперували, але операція була не такою як звичайно. Хвору розрізали, а потім зашили, тому що, як сказали лікарі, не було жодної надії - некроз усіх тканин, повсюди були метастази. Пухлина була розміром 20 на 20 сантиметрів. Прогнозували, що сестра доживе найдовше -  до нового року.

Почувши цю звістку від мами-медпрацівника, що на вірила у чудо, я сказала: «Лікарі – то, всього-на-всього люди, а є Той, Хто творить справи великі – Бог. За Ним останнє слово! Ти, мамо, вір». Я зателефонувала до церкви в її місцевості, і запросила до сестри людей з молитовної групи. Віруючі відгукнулися. З нею поспілкувалися, сестра покаялася перед Богом, проголосила Ісуса Господом свого життя. Того ж дня увірувала і моя мама.

З того моменту Бог почав творити дива. Сестра витримала дев’ять курсів хіміотерапії, три операції, остання з яких була у вересні (!). 29 вересня прийшла гістологія негативна, що свідчило про відсутність ракових клітин в організмі. Потреба у подальшому лікуванні відпала. Бог приніс життя туди, де медицина безсильна, і куди вдерлася смерть!

Минув рік після того, як я примирилася з Богом і визнала Ісуса Господом свого життя, тож діагноз, який я почула на прийомі у лікаря, приголомшив мене. Після обстеження мені констатували рак груді і попередили, що лікування потрібно почати терміново, окрім того слід робити операцію.

Почуте не вкладалося в голові. Адже у моєму розумінні ця хвороба не повинна була би мати місця у тілі віруючої людини!?.. Я постійно запитувала Господа: «Чому?» Відповіді не було, а я не могла заспокоїтися. Вирішила шукати відповідь. Я почала відвідувати різні церкви і служіння, де молилися за зцілення, ретельно вивчати Біблію.

Згодом Господь мене зцілив, але сталося це за Його сценарієм. Адже Його думки – не наші думки, а Його шляхи значно вище наших. Зцілення не відбулося миттєво. Це був досить тривалий процес, що складався з багатьох чинників, але у ньому чітко простежувалася рука неперевершеного Цілителя.

Першим чином Господь почав працювати над моїм серцем. Він змінив мене настільки, що від жінки з «металом у голосі», як про мене говорили раніше, й сліду не лишилося. Бог навчив мене співчуттю і милосердю, поклавши у серце бажання служити у дитячих будинках. Я служила, як могла. Одного разу, відвозячи ліки в притулок іншого міста, я відвідала тамтешню церкву. І під час богослужіння проповідник запросив на сцену усіх, хто потребував зцілення. Коли він почав молитися за мене, зі мною почало коїтися неймовірне: клекіт, крик, все, що було у моєму шлунку, – виливалося з мене зі страшною силою. Тоді я точно знала: Бог звільнював мене від прокляття.Також Господь почав розбиратися з «камінням» у моєму серці, і допоміг простити людей, на яких я ображалася довгі роки.

Водночас з цим я проходила курс хіміотерапії, і Бог давав мені сили ще й працювати у цей період. Як прийшов час робити операцію, Бог надзвичайним чином потурбувався про кошти на це. У моменти відчаю Господь підтримував мене через чоловіка, не допускаючи, щоб я перестала вірити.

У той тяжкий час мені допоміг вірш з Біблії: «І будеш служити ти Господеві, Богові своєму, і Він поблагословить твій хліб та воду твою, і з-посеред тебе усуне хворобу» (Вихід 23:25). Я намагалася виконувати його, і Бог повсякчас благословляв  і благословляє мене і мій дім. Він відвернув від мене хворобу і зберіг мої органи. Боже Слово здійснило себе у моєму житті, і я переконана, що варто служити Богу незважаючи ні на які обставини.