За 13 років з Господом пережила чимало проявів роботи Божої у своєму житті. Не мала заощаджень, родина із 12 осіб мешкала у трикімнатній квартирі, але Господь влаштував окремі помешкання для всіх родин, які тепер живуть окремо.

Все розпочалося  10 років тому, тоді я відвідувала православну церкву, дотримувалася постів, знала молитви.

У вихідний день зібралася родина за столом. Все було чудово. Всі були у доброму гуморі. Але раптом мені стало недобре, тому я пішла до спальні. Мене лихоманило. Я лежала із заплющеними  очима і відчувала, як холонуть руки і ноги. І раптом я побачила людей у чорних балахонах, котрі  ходили довкола мого ліжка. Я бачила себе зверху і збоку, стін не стало, була лише я на ліжку і люди в чорному. У вухах звучала добре знайома пісня, що виконується часто у православних храмах «Царю небесний». Це пісня про очищення і спасіння наших душ Господом Христом. Раптом я побачила білу точку, яка збільшувалася і наближувалася. Ця точка перетворилася на фігуру чоловіка. Це був Господь, такий, яким його зображують на православних іконах. Він уважно подивився на мене і відійшов. Потім до мене наблизилося око. Подивилося на мене і відійшло. Потім до кімнати зайшов мій молодший син і побачив, напевне, маску смерті на моєму обличчі. Спокійний і врівноважений хлопець закричав до молодої невістки, аби терміново викликала швидку допомогу. Склалося таке враження, що машина швидкої допомоги стояла у нас біля під’їзду, тому що лікарі з’явилися дуже швидко. Лікарі бачили мій передсмертний стан, зробили укол, пожартувавши, аби не збиралася помирати, бо це тепер не дешево. Потім я відійшла і все стало добре. А сьогодні я вийшла нагадати всім присутнім, щоб ми цінували кожну мить життя. Бо щохвилини ми ходимо по грані. Тут живемо, а тут життя може зненацька обірватися. Ми маємо пильнувати, бо Бог біля дверей. Маємо наближуватися до Нього, дбати про свою душу, якою вона предстане перед Ним?

Я дякую Богу за свою дочку Лесю.

У 35 років Лесі зробили важку операцію по гінекології: видалили кісту, труби та яєчники з одного боку, залишивши 1/3 яєчників  з іншого боку.

На протязі трьох років до операції вона приймала гормональні ліки. Діагноз лікарів був невтішний - моя дочка не зможе мати дітей.
Через рік, видалили апендицит, бо він був уражений кістою. У 36 років Леся вийшла заміж, і на перекір усім негативним діагнозам, завагітніла.

Хоча вагітність проходила нормально, та лікарі, побоюючись її років і стану здоров’я, наполягали на кесерових пологах. Леся відмовилася, ми молилися і вона сама успішно народила чудову, здорову дівчину.

Дякую Богу за Його милість і допомогу, за  Його Слово, на яке ми можемо завжди встати. Завдяки Богу я маю чудову внучку, яку ми вже посвятили Богу.

Я всегда мечтала стать моделью - всё к этому располагало: внешность, внутренние таланты. Моя карьера успешно складывалась, несмотря на трудности, коррупцию и домогательства, с которыми мне пришлось столкнуться во время работы. И когда пришло приглашение уехать за границу, я, с радостью, приняла его. Но в один миг мою жизнь как-будто кто-то перечеркнул: я попала в больницу с аппендицитом. На операционном столе врачи обнаружили у меня перитонит, с которым я ходила в течение недели. Для продолжения операции необходима была дополнительная доза наркоза, которую моё слабое сердце не смогло выдержать…

Со страшной скоростью я летела по туннелю вниз, понимая, что внизу ад. Я видела его ворота и пламя за ними. Мои чувства были обострены как никогда, мною овладел такой ужас, который невозможно описать. Я понимала, что если долечу до ворот, то они поглотят меня и это навсегда. В одну секунду передо мной промчалась моя жизнь: как я, с Богом в душе, не сделавшая ни одного страшного греха, как убийство и тому подобное, могла оказаться в таком месте? Непонимание, боль и отчаяние наполняли меня в ту минуту. Я помню, как взмолилась Богу о том, что если он позволит мне вернуться  к жизни, я обязательно пересмотрю её.

Очнувшись в реанимации, к большому удивлению врачей, которые считали, что потеряли меня, я с неописуемым восторгом разглядывала белые стены палаты. Я ожила. Ведь здесь на Земле, пока мы живы у нас есть шанс выбрать, в каком месте мы проведём вечность. Последний пьяница, убийца, грабитель имеет шанс на покаяние и обращение в своей жизни, а мёртвый уже нет. И там, по  ту сторону реальности, есть вечность, в которой важен лишь твой духовный вес, а не статус, положение, деньги или красота.

Вернувшись из больницы, я стала искать ответы на мучившие меня вопросы. Я прочла детскую Библию, и ко мне пришло озарение, что только вера во Христа и последующая праведная жизнь приводит человека к вечности.

Прошло какое-то время и под давлением знакомых и коллег, я вновь решила заняться модельным бизнесом. За этим решением последовала вторая госпитализация в больницу  - как-будто злой рок преследовал меня. Я понимала, что моя жизнь в опасности. «Без операции вам осталось жить лишь 8 часов – сказал врач – но, решившись на операцию, вы также имеете небольшие шансы на жизнь из-за плохой переносимости наркоза». Я ухватилась за маленький шанс и, к великой славе Божьей, мне была дарована жизнь.  

Сейчас я работаю визажистом, часто встречаюсь с девушками-моделями, которым я могу свидетельствовать о своей жизни.  Понимаю, что слово-свидетельство об аде не слишком популярно, но мы должны слышать эту истину, которая сумеет спасти нас от незавидной участи.