Ірина Бородюк. Сліпа жінка дарує своїми картинами віру та надію!
«Жабка впала до глечика зі сметаною. Жваво почала борсатись, збила зі сметани шматок масла, відштовхнулася від нього й вибралася на волю». Ця притча яскраво і влучно ілюструє життя Ірини Бородюк, яка, зіштовхнувшись з недолею, як та жабка, почала зі всієї сили борсатись, маючи всередині невимовну жагу до життя, та щире бажання допомагати іншим.
Цукровий діабет, втрата зору, нещодавня операція (чистка внутрішньої кістки ноги) – ці всі негаразди, навіть, можна сказати, нещастя, не стали для Ірини вироком, крапкою у житті - лише комою, за якою продовжуються віра, надія та радість. Втративши зір, Ірина зрозуміла, що їй не вистачає радості, яку можна відчути, приносячи радість іншим…
«В листопаді минулого року – розповідає Ірина – я занурилась у роздуми про те, що зробити, щоб не залежати від пожертв інших людей, за які я щиро їм вдячна. Раптом всередині прозвучав голос: «Куди ти поділа той талант, що Я тобі дав?» Я зразу зрозуміла, про що йдеться. Адже кілька років поспіль я працювала з квітами - створювала оригінальні букети, ікебани, прикрашала різні зали композиціями. В той час від роботи я отримувала неймовірне задоволення та відчувала велику радість, але згодом стан здоров’я погіршився і заняття довелося залишити».
Любов до прекрасного у Ірини з’явилась ще в дитинстві. Згадує, як маленькою дівчинкою мріяла оформлювати вітрини магазинів. Пройшло багато років, перш ніж мрії почали втілюватися у життя. І тепер, коли вони знову здавалися нездійсненними, цей голос: «Де поділа свій талант?» За кілька годин після такої внутрішньої розмови до Ірини зателефонувала донька з неочікуваною пропозицією: «Мамо, а давай ти почнеш робити картини з різних штучних матеріалів?»
Ірина в деталях пам’ятає той день, коли донька повернулась з магазину й почала демонструвати матеріали. Це – рамки, це – картон, квіточки – маки, хризантеми, лілеї. Ці - рожеві, ці - жовті…Що далі? Не бачити, а тільки відчувати на дотик – чи можливо скласти композицію, закріпити, де взяти ідеї, сили? Думки, звичайно ж, турбували непевністю та сумнівами. І ось, перша картина. «Я відчувала, що Бог працює моїми руками: ніколи б сама не збагнула скористатись степлером, щоб прикріпити тканину до картону. Згадувала книги по флористиці, які читала раніше, подумки розкладала квіти, далі закріплювала їх за допомогою так званого пістолету з гарячим клеєм (на початку постійно опікала ним руки), додавала маленькі деталі – пташки, каміння». Для Ірини важливо чути, яка саме картина приглянулась і чому.
Першу картину в Ірини купила знайома, сказавши, що, дивлячись на неї, буде знаходити сили перемагати труднощі та негаразди. Тоді до Ірини повернулось почуття щастя та задоволення. Це те, про що просить у Бога і бажає майстриня – сприяти тому, щоб люди відчули життєву силу опору чорним хмарам, стійкість та віру, що має сама Ірина. На сьогоднішній день приблизно 10 картин реалізовано. Попереду великі творчі плани – виставки, співпраця з торгівельними закладами.
«Життя не закінчується, коли приходять труднощі! Головна ідея, для чого я роблю картини – щоб люди побачили в них моє гасло: треба боротись, стояти, повстати негараздам, набратись сил, і дякувати Богу за те, що маєш!»
Надія Святненко: "Бог мене зцілив від раку!"
Рік тому Надії Святненко поставили діагноз: рак молочної залози третього ступеню. «Сьогодні я віддаю славу одному Богу, бо тільки Він знає, як я проходила все це. Уже були метастази. Було дуже важко, я пройшла пекло на землі. За таких обставин тільки Господь зміг утримати мене в Своїх руках. Тіло гнило, пекло і боліло. Коли біль був нестерпним, я волала до Господа: «Якщо Ти хочеш мене забрати – забери, якщо хочеш зцілити – зціли, бо я вже змучилася від болю! Ти сказав у Слові, що не даєш людині більше, ніж вона може витримати». І у такі моменти я відчувала, як Божа присутність огортала мене, і Дух Святий підбадьорював мене…
Нещодавно я пройшла обстеження, і рак відступив. У мене хороші результати аналізів – ракові клітини з організму зникли. Зараз Господь знову являє мені Свою ласку: побудив сестру забрати мене у Ізраїль, щоб там я повністю одужала. Я дякую церкві, що підтримувала мене у тяжкий час молитвами, фінансами, тому що лікування було дуже дорогим. Мені було дуже важко, і якби не Бог, якби не підтримка віруючих, я б не змогла пройти такий складний шлях! Тримайтеся за Бога, вчепіться за Нього у прямому розумінні. Навіть, якщо дуже важко, тримайтеся за Нього! Не відступіть!»
Світлана Братченко: "Бог благословляє з надлишком!"
Бог дав мені чудову родину: коханого чоловіка, та чотирьох дітей. Більше ніж десять років ми служимо Господу, і за цей час нашій родині довелося пройти різні періоди: і складні, і дуже складні, але Бог ніколи не залишав нас. Він виводив нас із самих безвихідних ситуацій, і не раз творив чудеса у нашому житті. Я завжди розуміла, що для Бога не має нічого неможливого, що Його дії неординарні, а Сам Він вірний Бог. Але те, що зробив Господь у нашому житті останнім часом, по-новому відкрило Бога для нашої родини.
Декілька місяців тому моя старша донька дізналася про те, що оголошено набір бажаючих прийняти участь у зйомках програми «Сімейний розмір» за проектом телевізійного каналу «Інтер». Оскільки за умовами конкурсу родина учасників повинна мати двох дітей, то донька відправила від нашого імені анкету для участі у проекті.
На диво мене з чоловіком та двох наших дітей запросили на кастінг. Ще більшою несподіванкою було те, що нас відібрали для участі у проекті. Це було чудом, тому що передача мала зніматися Буенос-Айресі (Аргентина), а всі витрати перельоту та перебування там брав на себе телеканал.
Для нас ця подія мала особливе значення, адже саме двоє наших дітей, одинадцятирічні Давид та Даніелла, за деякий час перед цим молилися, щоб Господь дав їм змогу відвідати Америку. Крім того їх віра не була бездіяльною: літом вони допомагали бабусі продавати огородину, щоб заробити грошей. Вони приносили десятину у церкву, та по мірі сил допомагали дітям з малозабезпечених сімей, займалися благодійністю. Виховуючи доньку й сина в тому, що не гроші мають управляти людиною, а людина - грошима, ми вчили їх давати пожертви та приносити десятини в дім Божий, покладати надію не на гроші, а на Бога. При цьому діти не рідко говорили, що їхні пожертви та десятини занадто малі, щоб Господь міг «проростити» їх, та дати змогу з’їздити до Америки, однак сталося диво – за кілька місяців їх мрія здійснилася. Проте Господь не обмежився тим, щоб лише влаштувати нам подорож. Сталося так, що на час мандрівки припало святкування дня народження дітей (вони двійнята) і влаштування свята взяв на себе також телеканал.
Здивуванню дітей не було меж: вони були захоплені масштабами, у яких працює Бог. Адже для них ця поїздка була подарунком від Бога, який благословляє у тисячу раз більше, ніж людина жертвує для Царства Божого. Для мене особисто Бог у цій ситуації відкрився як Бог, що благословляє з надлишком. Саме під час економічної кризи Він влаштував нам свято – незабутню подорож.
Рік тому Надії Святненко поставили діагноз: рак молочної залози третього ступеню. «Сьогодні я віддаю славу одному Богу, бо тільки Він знає, як я проходила все це. Уже були метастази. Було дуже важко, я пройшла пекло на землі. За таких обставин тільки Господь зміг утримати мене в Своїх руках. Тіло гнило, пекло і боліло. Коли біль був нестерпним, я волала до Господа: «Якщо Ти хочеш мене забрати – забери, якщо хочеш зцілити – зціли, бо я вже змучилася від болю! Ти сказав у Слові, що не даєш людині більше, ніж вона може витримати». І у такі моменти я відчувала, як Божа присутність огортала мене, і Дух Святий підбадьорював мене…
На диво мене з чоловіком та двох наших дітей запросили на кастінг. Ще більшою несподіванкою було те, що нас відібрали для участі у проекті. Це було чудом, тому що передача мала зніматися Буенос-Айресі (Аргентина), а всі витрати перельоту та перебування там брав на себе телеканал.
